Що я тобі скажу, Віко. Я, насправді, не сильно люблю тайм-тревел історії. Вони мене насторожують. Мені постійно здається, що в таких історіях багато пафосу, що в таких історіях рідко хто дійсно зважає на наслідки.
І тим більше тішить, що в тебе немає цього "врятую всіх і все буде добре".
Мені подобається те, як ти розкриваєш історію: частинами, з флешбеками та загадками, на які можна знайти відповіді в наступних розділах.
Мені подобаються герої. Вони такі кльові!) Особливо я не можу не пройти повз Ремуса і Тонкс: ає, вони дивовижні!)
Твоя Джинні яскрава, сильна, колка. Мені здавалось, що Джинні - вогонь, але зараз я розумію, що ні, для мене вона вітер: вільний та непердбачливий, він може бути морозним, а може - теплим.
І твій Сіріус з семидесятих такий же яскравий, такий легкий. Він змушує посміхатися, але посміхатися гірко, коли згадуєш Сіріуса дев'яностих і все, що він пережив.
Джеймс, Лілі та Дорея такі теплі, що до них хочеться повертатися знов і знов. Хочеться повертатися в той сонячний будинок, де літо таке тепле, де ніжність у повітрі, де любов така щира.
І Дамблдор. Він справжній, і чомусь, він змушує мене посміхатися)
Нехай тут буде щастя, а, Віко?)
Натхнення тобі!)