Коли Міра виходила з дому, взяла намистину з шкатулки
Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці
Коли Ярка лишала сад, взяла кісточку абрикоси
Коли Віра виходила з дому, то не взяла нічого
cкоро я повернусь, сказала
і нічогісінько не взяла
Міра виростила шкатулку із намистини
ростить новий дім в шкатулці
Тім почав нове місто з каменю
Місто схоже на рідне,
тільки моря немає
Ярка посадила кісточку абрикоси
довкола кісточки сад став Ярчин
А Віра
яка не взяла нічого
розказує цю історію
Коли тікаєш із дому,
розповідає
Дім за спиною маліє
щоб вберегтися
Дім обертається
сірим камінчиком
намистиною
кісточкою минулорічної абрикоси
скельцем, що коле долоню усю дорогу
фігуркою Лего
мушлею з Криму
зернятком соняшника
ґудзиком з татового мундира
Дім тоді поміщається до кишені
і там він спить
Дім слід витягати з кишені
в безпечному місці
Коли готовий
Дім помалу ростиме
І ти ніколи
запам'ятай, ніколи
не будеш без свого дому
А що ти взяла з собою?
Взяла лише цю історію
про повернення
Ось, витягнула на світло
Вона росте
NAD:
В мире розовых пони герои умеют любить и ненавидеть. Но в мире антиутопии, где за каждый глоток воздуха и кусок хлеба надо бороться, человеческие пределы острее и глубже. И всё же даже в таких условия...>>В мире розовых пони герои умеют любить и ненавидеть. Но в мире антиутопии, где за каждый глоток воздуха и кусок хлеба надо бороться, человеческие пределы острее и глубже. И всё же даже в таких условиях есть место вечным ценностям. Для кого-то это власть, а для кого-то чувство долга. А ещё есть любовь и милосердие.
Ярко прописанные персонажи, острый сюжет, драматичные события, чудесный слог. Всё, что нужно для чтения хорошей книги. Рекомендую.