#hot_takes #политика (не политика, но тег очень хотели:))
Стосовно мови

Я вважаю, що Україні варто прийняти російську мову як другу державну.

Коли ми розмірковуємо з позицій "Росія - агресор, російська мова - загарбницька, отож який справжній патріот може розмовляти російською?", ми самі до себе ставимося як до жертви, якій можна завдати шкоди. Можливо, ми самі у сумнівах, чи то досить ми міцно ми триаємося разом, чи ні?

Якщо ми приймемо російську як другу державну, то то буде вже наша російська. Як є Бритиш Інглиш та Американ Інглиш. Буде засновано якісь центри, які регулюватимуть, яка вона буде, українська російська. Приймемо, що наш /г/ - то алофон російського російського /ґ/, приймемо, що "буряк" - то нормальне російське слово, а "кульком", може, і називають згорнутий папір, як для насіння, але основне значення - то пластиковий пакет. Зробимо корпус української російської і вперше позначимо не діалектизми, а стандартні риси нашої мови - такої, яка дійсно є. Розгорнеться наука, почнуться дослідницькі роботи з порівняння двох гілок російської мови.

У світі тьма-тьмуща країн, де державних мов декілька, й у них є чому повчитися. Є Швейцарія, де розподіл за регіонами. Є Канада, де також за регіонами, але менш чітко, і дуже багато людей розмовляють обома мовами. Є Індія, де, по суті, скільки сел, стільки і мов. Є Іспанія, де кожен насамперед вважає себе представником культури свого регіону і захищає її самобутність, час від часу також і в питанняї мови. Жодна з цих країн не відчуває себе менш єдиною та незалежною від сусідів, які говорять тією ж мовою.

Навпаки: якщо ми такі різні, але обрали бути разом, то нас пов'язує щось міцніше, аніж географія або звуки, які вилітають з рота. Коли Україна наважиться не бути більш жертвою, то виростуть діти, яким не докоряють, що вони не тою мовою розмовляють, а просто вчать и приймають обома. Такого не буде, щоб у школі учителька гримала на дитину за те, що вона відповідає українською, і не буде, щоб російсьмовність позначала сепаратизм. Нарешті діти не плутатимуть, яка літера з якої мови, бо вони матимуть уроки з обох. Кожен зможе бути собою, і буде вдячний за це.

Мова - це не політика.

(Появился перевод на русский в комментариях)

#hot_takes
Про наших и не наших

Я не считаю, что восхваление подвига советских людей во Второй мировой с посылом "молодцы наши!" оправдано. Молодцы, да уже не то чтобы наши. Нас там не было, нечего нам и зазираться на причастность к их подвигу.

Я думаю, что вместо этого нам пора начать мыслить по-мировому. Если я родилась в Украине, это не значит, что по географическо-генетической лотерее мне достался билет "хороших", и я могу гордиться, а если бы родилась в Германии, то пусть бы изволила убиваться, потому что родилась там, где были "плохие". Теперь, по мере ухода поколений, весь мир должен в равной степени чувствовать и гордость за то, что было достойно, и вину за то, что было зверски.

Мы не защищены от воронки нацизма и зверств. В Оси были не какие-то особенные люди, а ровно те же, что и мы с вами. Это наше человеческое лицо. Мы должны знать, что нас можно до этого довести, и уметь разглядывать каждую уродливую черточку на этом безобразном лице, принимая, что это - мы. Равно как мы и те, которые проявляли чудеса героизма и самопожертвования. Мы можем быть очень разными.

Когда мы понимаем, насколько нет никакого детерминизма, насколько мы гибки и адаптативны - и одновременно насколько мы зависим от того, что происходит в обществе вокруг нас, - становится во много раз важнее быть сознательными нам всем - не как отдельным деталям, а вместе, как команде, как системе.